STUDY OF PERSONAL TENSION AMONG EMPLOYEES OF THE EDUCATION SECTOR

Анотація

Вступ. Особистісна напруженість працівників сфери освіти в умовах війни є особливо актуальною темою дослідження через низку специфічних викликів, з якими вони стикаються. Війна значно підвищує рівень стресу, оскільки освітяни переживають за своє життя та безпеку своїх близьких. Постійні повітряні тривоги, небезпека обстрілів та інші фактори війни створюють сильний психологічний тиск, що може призвести до розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших психологічних проблем. Війна змушує освітні установи адаптуватися до нових умов. Це включає перехід на дистанційне навчання, роботу у тимчасових притулках або школах, що були переведені в інші регіони. Освітяни повинні швидко адаптувати свої методи та матеріали до нових обставин, що додає додаткової напруженості. Вчителі часто виступають в ролі психологічної підтримки для своїх учнів, які також переживають наслідки війни. Це накладає додатковий емоційний тягар на освітян, які повинні не лише виконувати свої професійні обов'язки, але й підтримувати своїх підопічних у складних психологічних умовах.

Теоретичне підґрунтя. Аналіз літератури показує, що існує чимало робіт як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, присвячених проблемі особистісної напруженості. Ці дослідження охоплюють різні аспекти цієї теми. Зокрема, праці Л.Аболіна, Н.Наєнко, Т.Немчина аналізують особливості напружених і складних професійних ситуацій. Роботи Д.Барлоу, А.Бека, Д.Вестбрука, А.Карачевського  зосереджуються на змісті дезадаптивних станів і механізмах їхньої регуляції. Дослідження Д.Бека, Д.Кларка, Р.Ліхі, В.Паробія, О.Романчука та О.Сергієнка розглядають особливості негативних психічних станів і методи їх подолання.

Динамічні зміни, що відбуваються в українському суспільстві, значною мірою впливають на освітню сферу. Це призводить до появи численних стресових факторів у діяльності працівників освіти, які разом з їхніми особистісними характеристиками сприяють виникненню професійного стресу. Такий стрес негативно впливає на ефективність професійної діяльності та загальне самопочуття, що викликає напруженість. Враховуючи ці обставини, дослідження психологічних чинників особистісної напруженості серед працівників закладів освіти потребує додаткового  вивчення.

Методи дослідження. Зокрема, в ході дослідження нами використані дві групи методик. Першу групу методик, які спрямовані на вивчення основних проявів особистісної напруженості серед педагогічних працівників складають: методика виявлення рівня тривожності Тейлора в адаптації Т. А. Немчинова, методика «Шкала психологічного стресу PSM-25» (адаптація Н. Є. Водоп’янової), методика «Діагностика ригідності» (Г. Айзенк) та «Експрес-діагностика рівня психоемоційної напруги» (О. Копіна, К. Суслова, Є. Заїкін). До другої групи методик, які спрямовані на виявлення взаємозв’язків між рівнем розвитку особистісної напруженості працівників сфери освіти та чинниками мезорівня, нами віднесено такі методики: анкета-«паспортичка», опитувальник «Як розвивається Ваша організація?» В. Зігерта, Л. Ланга (модифікація Л. Карамушки), методика «Діагностика психологічного клімату в колективі» (В. Шпалінський і Е. Шелест; методика «Визначення індексу групової згуртованості» (Сішор). До чинників мезорівня нами віднесено три підгрупи: організаційно-функціональні, психологічні та організаційно-педагогічні.

Обробка результатів дослідження проведена за допомогою математико-статистичних методів (використаний кореляційний аналіз за критерієм Спірмена). Узагальнення результатів здійснено з використанням інтерпретаційних методів (класифікація й узагальнення емпіричних даних).

Результати дослідження. На основі проведеного емпіричного дослідження чинників особистісної напруженості працівників сфери освіти, встановлено, що в середньому більша частина досліджуваних працівників сфери освіти мають високі показники вираженості основних проявів особистісної напруженості (тривожності, ригідності, психологічного стресу та показників психоемоційної напруги), що негативно позначається на їх психологічному благополуччю. Врахування впливу організаційно-педагогічних чинників працівників закладів освіти може сприяти зниженню тривожності, ригідності проявам стресу та регулюванню психоемоційної напруги  педагогів. Особливої уваги з боку керівництва освітнього закладу та психологів у плані профілактики особистісної напруженості потребують «рядові» працівники, з меншим стажем трудової діяльності, меншим стажем на посаді та з нижчим рівнем кваліфікації.

Загалом, результати констатувального етапу дослідження виявили вираженість особистісної напруженості у значної кількості досліджуваних педагогічних працівників. Більшість досліджуваних нами чинників з групи організаційно-функціональних мають дуже обмежений статистично значущий зв’язок, як позитивний, так і негативний, з усіма проявами особистісної напруженості, окрім тривожності та ригідності і тому не є важливими корелятами особистісної напруженості. Тоді як група психологічних чинників, яка включає такі характеристики, як: рівень організаційного розвитку, психологічний клімат у колективі та згуртованість колективу та група організаційно-педагогічних чинників, за результатами нашого дослідження, є важливими корелятами особистісної напруженості педагогічних працівників. Це підкреслює необхідність розробки та впровадження програми корекції, спрямованої на зниження рівня напруженості та покращення психологічного клімату в освітньому середовищі, що є перспективою подальшого дослідження.

Висновки. Особистісна напруженість – це психоемоційний стан, який виникає у відповідь на різноманітні внутрішні та зовнішні фактори, що викликають стрес. Це стан характеризується почуттям тривоги, нервозності, роздратування, відчуттям невизначеності та іноді безпорадності. В контексті професійної діяльності, особистісна напруженість може впливати на ефективність виконання обов'язків, мотивацію та загальне психічне здоров'я працівника.

Професійні вияви особистісної напруженості характеризуються зниженням продуктивності, проявами прокрастинації, вигоранням, розладами емоційної сфери. Особистісна напруженість – це складний багатофакторний стан, що виявляється на різних рівнях функціонування особистості: емоційному, когнітивному, фізичному, поведінковому та професійному.

Освітяни, подібно до працівників у багатьох інших сферах, можуть зазнавати впливу різноманітних чинників особистісної напруженості. Багато науковців об’єднують чинники в групи: організаційно-професійні та соціально-демографічні; чинники мезорівня, чинники мікрорівня тощо.